Методична скарбничка

ІІІІІ

ДОДАТОК
до наказу Міністерства освіти і науки України
від 16.06.2015 р. № 641

КОНЦЕПЦІЯ
НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ

ВСТУП

Сьогодні Українська держава та її громадяни стають безпосередніми учасниками процесів, які мають надзвичайно велике значення для подальшого визначення, першою чергою, своєї долі, долі своїх сусідів, подальшого світового порядку на планеті. В сучасних важких і болісних ситуаціях викликів та загроз і водночас великих перспектив розвитку, кардинальних змін у політиці, економіці, соціальній сфері пріоритетним завданням суспільного поступу, поряд з убезпеченням своєї суверенності й територіальної цілісності, пошуками шляхів для інтегрування в європейське співтовариство, є визначення нової стратегії виховання як багатокомпонентної та багатовекторної системи, яка великою мірою формує майбутній розвиток Української держави.

Серед виховних напрямів сьогодні найбільш актуальними виступають патріотичне, громадянське виховання як стрижневі, основоположні, що відповідають як нагальним вимогам і викликам сучасності, так і закладають підвалини для формування свідомості нинішніх і прийдешніх поколінь, які розглядатимуть державу (раtria) як запоруку власного особистісного розвитку, що спирається на ідеї гуманізму, соціального добробуту, демократії, свободи, толерантності, виваженості, відповідальності, здорового способу життя, готовності до змін.

Інтеграційні процеси, що відбуваються в Україні, європоцентричність, пробудження громадянської і громадської ініціативи, виникнення різних громадських рухів, розповсюдження волонтерської діяльності, які накладаються на технологічну і комунікативну глобалізацію, міграційні зміни всередині суспільства, ідентифікаційні і реідентифікаційні процеси в особистісному розвитку кожного українця, відбуваються на тлі сплеску інтересу і прояву патріотичних почуттів і нових ставлень до історії, культури, релігії, традицій і звичаїв українського народу.

Тому нині, як ніколи, потрібні нові підходи і нові шляхи до виховання патріотизму як почуття і як базової якості особистості. При цьому потрібно враховувати, що Україна має древню і величну культуру та історію, досвід державницького життя, які виступають потужним джерелом і міцним підґрунтям виховання дітей і молоді. Вони уже ввійшли до освітнього і загальновиховного простору, але нинішні суспільні процеси вимагають їх переосмислення, яке відкриває нові можливості для освітньої сфери.

В основу системи національно-патріотичного виховання покладено ідею розвитку української державності як консолідуючого чинника розвитку українського суспільства та української політичної нації. Важливу роль у просвітницькій діяльності посідає відновлення історичної пам'яті про тривалі державницькі традиції України.

Серед них Київська Русь, Велике князівство Литовське, Військо Запорозьке, Гетьманщина, Українська Народна Республіка, Гетьманат Павла Скоропадського, Західноукраїнська Народна Республіка, Карпатська Україна та інші українські визвольні проекти. На особливу увагу заслуговує формування української політичної культури в часи Речі Посполитої та Австро-Угорщини, нове осмислення ролі Кримського Ханату як держави кримськотатарського народу, включно з тривалим воєнним протистоянням і плідною військовою та культурною співпрацею.

Особливого значення набуває ознайомлення з історією героїчної боротьби українського народу за державну незалежність протягом свого історичного шляху, зокрема у ХХ-ХХІ століттях це ОУН, УПА, дисидентський рух, студентська Революція на граніті, Помаранчева революція, Революція Гідності та ін.

Важливим завданням є розгляд порівняльно-історичних відомостей про переривання державності в інших європейських країнах, які сьогодні представлені потужними європейськими націями. Спеціального розгляду потребують історичні обставини, що призводять до переривання державницької традиції.

Разом із тим, національно-патріотичне виховання не повинно прищеплювати ідеї культурного імперіалізму, тобто способу споглядання світу лише очима власної культури. Ця Концепція виходить з ідеї об’єднання різних народів, національних та етнічних груп, які проживають на території України, довкола ідеї української державності, українського громадянства, що виступають загальними надбаннями, забезпечують їхній всебічний соціальний та культурний розвиток. Українська держава заперечує будь-які форми дискримінації, підтримуючи всі мови і культури, що зазнали такої дискримінації в часи колоніальної залежності України.

На жаль, до сьогодні українська освіта не мала переконливої і позитивної традиції, досвіду щодо виховання патріотизму в дітей та молоді, у попередні часи боялися взагалі терміну “національний”, а “патріотичне виховання” сприймали винятково в етнонародному або неорадянському вимірі.

Протягом останніх десятиліть було розроблено низку концепцій:

·                                 Концепція національної системи виховання (1996);

·                                 Концепція національно-патріотичного виховання (2009);

·                                 Концепція Загальнодержавної цільової програми патріотичного виховання громадян на 2013-2017 рр.;

·                                 Концепція громадянської освіти та виховання в Україні (2012).

Проте жодна з них не була розгорнута і не втілилася в конкретні кроки з реалізації через зміну векторів розвитку держави і, відповідно, освітньої політики, через різні уявлення правлячих еліт на ідеологію і напрями розвитку освіти.

На сучасному етапі розвитку України, коли існує пряма загроза денаціоналізації, втрати державної незалежності та потрапляння у сферу впливу іншої держави, виникає нагальна необхідність переосмислення зробленого і здійснення системних заходів, спрямованих на посилення патріотичного виховання дітей та молоді – формування нового українця, що діє на основі національних та європейських цінностей:

·                                 повага до національних символів (Герба, Прапора, Гімну України);

·                                 участь у громадсько-політичному житті країни;

·                                 повага до прав людини;

·                                 верховенство права;

·                                 толерантне ставлення до цінностей і переконань представників іншої культури, а також до регіональних та національно-мовних особливостей;

·                                 рівність всіх перед законом;

·                                 готовність захищати суверенітет і територіальну цілісність України.

Відтак, враховуючи всі обставини, виникає гостра потреба у розробленні концепції, яка б визначала нову стратегію цілеспрямованого і ефективного процесу виховання суб’єкта громадянського суспільства, громадянина-патріота України.

1. Мета та завдання національно-патріотичного виховання дітей та молоді

Національно-патріотичне виховання дітей та молоді – це комплексна системна і цілеспрямована діяльність органів державної влади, громадських організацій, сім’ї, освітніх закладів, інших соціальних інститутів щодо формування у молодого покоління високої патріотичної свідомості, почуття вірності, любові до Батьківщини, турботи про благо свого народу, готовності до виконання громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних інтересів, цілісності, незалежності України, сприяння становленню її як правової, демократичної, соціальної держави. Найважливішим пріоритетом національно-патріотичного виховання є формування ціннісного ставлення особистості до українського народу, Батьківщини, держави, нації.

Патріотичне виховання – складова національного виховання, головною метою якого є становлення самодостатнього громадянина-патріота України, гуманіста і демократа, готового до виконання громадянських і конституційних обов’язків, до успадкування духовних і культурних надбань українського народу, досягнення високої культури взаємин. Воно сприяє єднанню українського народу, зміцненню соціально-економічних, духовних, культурних основ розвитку українського суспільства і держави.

Складовою частиною патріотичного виховання, а в часи воєнної загрози – пріоритетною, є військово-патріотичне виховання, зорієнтоване на формування у зростаючої особистості готовності до захисту Вітчизни, розвиток бажання здобувати військові професії, проходити службу у Збройних Силах України як особливому виді державної служби. Його зміст визначається національними інтересами України і покликаний забезпечити активну участь громадян у збереженні її безпеки від зовнішньої загрози. Робота з військово-патріотичного виховання учнівської молоді має проводитися комплексно, в єдності всіх його складників спільними зусиллями органів державного управління, а також освітніх закладів, сім'ї, громадських організацій та об’єднань, Збройних Сил України, інших силових структур.

Системна організація військо-патріотичного виховання молоді має бути спрямована на підготовку її до оволодіння військовими професіями, формування психологічної та фізичної готовності до служби в Збройних Силах, задоволення потреби підростаючого покоління у постійному вдосконаленні своєї підготовки до захисту Вітчизни.

Мета патріотичного виховання конкретизується через систему таких виховних завдань:

·                                 утвердження в свідомості і почуттях особистості патріотичних цінностей, переконань і поваги до культурного та історичного минулого України;

·                                 виховання поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки;

·                                 підвищення престижу військової служби, а звідси – культивування ставлення до солдата як до захисника вітчизни, героя;

·                                 усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людини та її патріотичною відповідальністю;

·                                 сприяння набуттю дітьми та молоддю патріотичного досвіду на основі готовності до участі в процесах державотворення, уміння визначати форми та способи своєї участі в життєдіяльності громадянського суспільства, спілкуватися з соціальними інститутами, органами влади, спроможності дотримуватись законів та захищати права людини, готовності взяти на себе відповідальність, здатності розв’язувати конфлікти відповідно до демократичних принципів;

·                                 формування толерантного ставлення до інших народів, культур і традицій;

·                                 утвердження гуманістичної моральності як базової основи громадянського суспільства;

·                                 культивування кращих рис української ментальності - працелюбності, свободи, справедливості, доброти, чесності, бережного ставлення до природи;

·                                 формування мовленнєвої культури;

·                                 спонукання зростаючої особистості до активної протидії українофобству, аморальності, сепаратизму, шовінізму, фашизму.

2. Принципи патріотичного виховання

Патріотичне виховання спирається на загальнопедагогічні принципи виховання, такі як дитиноцентризм, природовідповідність, культуровідповідність, гуманізм, врахування вікових та індивідуальних особливостей. Водночас патріотичне виховання має власні принципи, що відображають його специфіку. Серед них:

·                                 принцип національної спрямованості, що передбачає формування національної самосвідомості, виховання любові до рідної землі, українського народу, шанобливого ставлення до його культури; поваги до культури всіх народів, які населяють Україну; здатності зберігати свою національну ідентичність, пишатися приналежністю до українського народу, брати участь у розбудові та захисті своєї держави;

·                                 принцип самоактивності й саморегуляції забезпечує розвиток у вихованця суб’єктних характеристик; формує здатність до критичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень; виробляє громадянську позицію особистості, почуття відповідальності за її реалізацію в діях та вчинках;

·                                 принцип полікультурності передбачає інтегрованість української культури в європейський та світовий простір, створення для цього необхідних передумов: формування в дітей та учнівської молоді відкритості, толерантного ставлення до відмінних ідей, цінностей, культури, мистецтва, вірувань інших народів; здатності диференціювати спільне і відмінне в різних культурах, спроможності сприймати українську культуру як невід'ємну складову культури загальнолюдської;

·                                 принцип соціальної відповідності обумовлює потребу узгодження змісту і методів патріотичного виховання з реальною соціальною ситуацією, в якій організовується виховний процес, і має на меті виховання в дітей і молоді готовності до захисту вітчизни та ефективного розв’язання життєвих проблем;

·                                 принцип історичної і соціальної пам’яті спрямований на збереження духовно-моральної і культурно-історичної спадщини українців та відтворює її у реконструйованих і осучаснених формах і методах діяльності;

·                                 принцип міжпоколінної наступності, який зберігає для нащадків зразки української культури, етнокультури народів, що живуть в Україні.

3. Шляхи реалізації патріотичного виховання дітей та молоді

3.1. Удосконалення нормативно-правової бази патріотичного виховання молоді:

·                                 підготовка нормативно-правових документів з питань національно-патріотичного виховання молоді, внесення відповідних змін до законодавства;

·                                 розроблення державних і громадських заходів з інформаційної безпеки, спрямованих на запобігання негативним наслідкам впливу інформаційної війни;

·                                 розроблення порядку державного фінансування заходів, спрямованих і на національно-патріотичне виховання молодих людей;

·                                 підготовка комплексної програми військово-патріотичного виховання та нормативно-методичного забезпечення її реалізації з метою виховання здорового підростаючого покоління, готового захищати національні інтереси та територіальну цілісність України;

·                                 вироблення науково-теоретичних і методичних засад патріотичного виховання молоді: включення проблематики патріотичного виховання молоді до дослідницьких програм та планів наукових і навчальних закладів (через світову історію можна показати, як державність поновлювали інші народи, зокрема чехи та поляки; через зарубіжну літературу показати, як ці народи утверджували свою ідентичність; через дисципліни природничо-наукового циклу розкрити здобутки українців у науці і техніці, якими слід пишатися тощо, бо тільки цілісна і системна картина гарантуватиме осягнення мети Концепції);

·                                 вивчення потреб молоді, зокрема шляхом проведення соціологічних досліджень;

·                                 забезпечення активної участі сім’ї та родини в розвитку фізичного і морального здорової, патріотично налаштованої зростаючої особистості.

3.2.Діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері національно-патріотичного виховання:

·                                 проведення заходів спрямованих на реалізацію патріотичного виховання в закладах системи освіти, культури, спорту;

·                                 підтримка та сприяння волонтерським проектам, іншої громадської діяльності та самоорганізації українських громадян, спрямованої на заохочення молоді до благодійних соціальних, інтелектуальних та творчих ініціатив і проектів на благо України;

·                                 створення умов для популяризації кращих здобутків національної культурної і духовної спадщини, героїчного минулого і сучасного українського народу, підтримки професійної й самодіяльної творчості;

·                                 активне залучення до патріотичного виховання дітей та молоді учасників бойових дій на Сході України, членів сімей Героїв Небесної Сотні, бійців АТО та їхніх сімей, діячів сучасної культури, мистецтва, науки, спорту, які виявляють активну громадянську і патріотичну позицію;

·                                 залучення молоді до участі у збереженні і підтримці єдності українського суспільства, у громадському русі задля громадянського миру і злагоди;

·                                 сприяння спортивній і фізичній підготовці, спрямованій на утвердження здорового способу життя молодих громадян з урахуванням принципів національно-патріотичного виховання;

·                                 налагодження співпраці з військовими формуваннями України як мотивація готовності до вибору військових професій;

·                                 сприяння роботі клубів за місцем проживання, центрів патріотичного виховання та інших громадських організацій, які здійснюють патріотичне виховання молоді;

·                                 активізація виховної роботи з дітьми та молоддю засобами всеукраїнської дитячої військово-патріотичної гри “Сокіл” (“Джура”);

·                                 удосконалення підготовки та перепідготовки кадрів, які займаються питаннями національного і патріотичного виховання дітей та молоді в системі освіти, культури, спорту.

3.3. Співпраця органів державної влади та органів місцевого самоврядування з громадянським суспільством:

·                                 активне залучення до національно-патріотичного виховання дітей та молоді дитячих і молодіжних громадських організацій (об’єднань), використання їхнього досвіду, потенціалу, методів роботи у вихованні патріотів України;

·                                 організаційна та фінансова підтримка на конкурсній основі програм, проектів громадських організацій, спрямованих на національно-патріотичне виховання дітей та молоді;

·                                 долучення батьківської громадськості до популяризації кращого досвіду патріотичного виховання;

·                                 посилення громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади стосовно національно-патріотичного виховання молоді.

3.4. Інформаційне забезпечення національно - патріотичного виховання дітей та молоді:

·                                 організація у теле-, радіопрограмах, Інтернет-ресурсах та в друкованій пресі постійно діючих рубрик, що популяризують українську історію, боротьбу українського народу за незалежність, мову та культуру, досвід роботи з національно-патріотичного виховання різних соціальних інституцій; підтримка україномовних молодіжних засобів масової інформації;

·                                 запобігання пропаганді в засобах масової інформації культу насильства, жорстокості і бездуховності, поширення порнографії та інших матеріалів, що суперечать загальнолюдським та національним духовним цінностям, заперечують суверенність Української держави;

·                                 виробництво кіно - і відеофільмів, підтримка видання науково-популярної, наукової, художньої літератури національно-патріотичного спрямування;

·                                 підготовка інформаційної та науково-популярної літератури для батьків з питань патріотичного виховання дітей та молоді у сім’ї; висвітлення в засобах масової інформації кращого досвіду родинного виховання;

·                                 здійснення заходів щодо розширення фактографічної бази історичних подій, публікація розсекречених архівних документів, видання історичної науково-популярної літератури, довідкових матеріалів про здобутки України за роки незалежності, книг патріотичної спрямованості.

Процес патріотичного виховання дітей і молоді повинен мати випереджувальний характер, відповідати віковим і сенситивним періодам розвитку дитини та особистісним характеристикам.

Етапи впровадження національно-патріотичного виховання дітей та молоді

На першому етапі (2015 р.) планується:

·                                 створення нормативно-правового підґрунтя, інформаційно-методичного забезпечення для здійснення національно-патріотичного виховання дітей та молоді;

·                                 створення Центру патріотичного виховання у підпорядкуванні Міністерства освіти і науки України;

·                                 створення інформаційного ресурсу, присвяченого цій тематиці;

На другому етапі (2016-2017 рр.) передбачається:

·                                 розроблення програм, навчально-методичних посібників з предметів гуманітарно-соціального спрямування для дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних та вищих освітніх закладів, спрямованих на патріотичне виховання дітей та молоді;

·                                 підготовка та видання науково-методичних посібників і методичних рекомендацій з організації виховних заходів, роботи клубів, центрів патріотичного виховання тощо;

На третьому етапі (2018-2019 рр.) забезпечується:

·                                 проведення моніторингу системи патріотичного виховання дітей та молоді за допомогою соціологічних опитувань, анкетування, психологічного тестування;

·                                 проведення науково-методичних конференцій, створення банку передового педагогічного досвіду на інформаційному веб-ресурсі;

·                                 аналіз здобутого, встановлення досягнень і викликів, корекція навчально-виховних впливів з урахуванням результатів моніторингу.

Очікувані результати:

У результаті впровадження системи національно-патріотичного виховання очікується:

·                                 забезпечення у молодого покоління розвинутої патріотичної свідомості і відповідальності, почуття вірності, любові до Батьківщини, турботи про спільне благо, збереження та шанування національної пам’яті;

·                                 зацікавленість молоді щодо служби у Збройних силах України, готовність до захисту України та виконання громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних інтересів, цілісності, незалежності України, з метою становлення її як правової, демократичної, соціальної держави;

·                                 збереження стабільності в суспільстві, соціальному та економічному розвитку країни, зміцнення її обороноздатності та безпеки;

·                                 створення ефективної виховної системи національно-патріотичного виховання молоді;

·                                 консолідація зусиль суспільних інституцій у справі виховання підростаючого покоління.

Необхідною умовою втілення Концепції в практику є широке обговорення її положень і завдань, проведення конференцій, круглих столів, семінарів, що будуть актуалізувати порушені цією Концепцією питання і завдання та спонукатимуть до розроблення конкретних заходів з їх реалізації.

ІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІ

ДОДАТОК
До Наказу Міністерства освіти і науки України
від 16.06.2015 р. № 641

Методичні рекомендації
щодо національно-патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах

Ураховуючи нові суспільно-політичні реалії в Україні після Революції гідності, обставини, пов’язані з російською агресією, усе більшої актуальності набуває виховання в молодого покоління почуття патріотизму, відданості загальнодержавній справі зміцнення країни, активної громадянської позиції тощо.

Важливо, щоб кожен навчальний заклад став для дитини осередком становлення громадянина-патріота України, готового брати на себе відповідальність, самовіддано розбудовувати країну як суверенну, незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, забезпечувати її національну безпеку, сприяти єдності української політичної нації та встановленню громадянського миру й злагоди в суспільстві.

Важливим чинником національно-патріотичного виховання є феномен Майдану – промовистого свідчення жертовності заради безумовного дотримання прав людини та поваги до людської гідності, відстоювання загальнонаціональних інтересів відмовою учасників від особистого заради досягнення спільної мети; багатомовністю, полірелігійністю. Зміст виховних заходів має позиціонувати Майдан як форму небаченого дотепер у світовій історії мирного колективного протесту українців у відповідь на порушення базових прав людини і громадянина з боку недемократичного політичного режиму в країні.

Актуальним є організація збирання та поширення інформації про героїчні вчинки українських військовослужбовців, бійців добровольчих батальйонів у ході російсько-української війни, волонтерів та інших громадян, які зробили значний внесок у зміцнення обороноздатності України.

Героїчні й водночас драматичні й навіть трагічні події останнього часу спонукають до оновлення експозицій шкільних музеїв, заповідників та кімнат бойової слави, зокрема щодо інформації про учасників АТО та волонтерів з даної території; необхідно взяти шефство над родинами учасників ATO, які цього потребують. В цілому важливим є формування засобами змісту навчальних предметів якостей особистості, що характеризуються ціннісним ставленням до суспільства, держави, самої себе та інших, природи, праці, мистецтва.

З огляду на це рекомендуємо:

По-перше, виокремити як один з найголовніших напрямів виховної роботи, національно-патріотичне виховання – справу, що за своїм значенням є стратегічним завданням. Не менш важливим є повсякденне виховання поваги до Конституції держави, законодавства, державних символів - Герба, Прапора, Гімну.

По-друге, необхідно виховувати в учнівської молоді національну самосвідомість, налаштованість на осмислення моральних та культурних цінностей, історії, систему вчинків, які мотивуються любов'ю, вірою, волею, усвідомленням відповідальності.

По-третє, системно здійснювати виховання в учнів громадянської позиції; вивчення та популяризацію історії українського козацтва, збереження і пропаганду історико-культурної спадщини українського народу; поліпшення військово-патріотичного виховання молоді, формування готовності до захисту Вітчизни.

По-четверте, важливим аспектом формування національно самосвідомої особистості є виховання поваги та любові до державної мови. Володіння українською мовою та послуговування  нею повинно стати пріоритетними у виховній роботі з дітьми. Мовне середовище повинно впливати на формування учня-громадянина, патріота України.

По-п’яте, формувати моральні якості особистості, культуру поведінки, виховувати бережливе ставлення до природи, розвивати мотивацію до праці.

Для реалізації цих глобальних завдань необхідна системна робота, яка передбачає забезпечення гармонійного співвідношення різних напрямів, засобів, методів виховання дітей у процесі навчання і позакласної діяльності.

У навчально-виховний процес  мають впроваджуватися форми і методи виховної роботи, що лежать в основі козацької педагогіки.

Завдяки результатам педагогічних досліджень достеменно встановлено, що 40 відсотків від загального обсягу виховних впливів на особистість дитини здійснює освітнє середовище, в якому вона перебуває. Ця цифра в кожному конкретному випадку шкільної практики варіюється відповідно до особливостей області, школи, класу, його мікрогруп та індивідуальних особливостей самих дітей. Але слід визнати, що поміж інших джерел впливу на становлення й розвиток дитини (сім’я, однолітки, позашкільні освітні заклади та ін.) школа посідає домінантні позиції, тож і відповідальності на неї покладається більше, і можливостей перед нею відкривається більше.

З метою створення умов для реалізації кожної особистості та підтримки творчого, інтелектуального, духовного потенціалу нашої нації необхідно модернізувати  систему викладання української мови, а саме:

·                                 у навчально-виховній діяльності неухильно дотримуватися єдиного мовного режиму;

·                                 формувати інформаційно й емоційно самобутній україномовний простір, який забезпечуватиме прилучення школярів до величезного мовного дивосвіту, до глобальних знань про рідну мову, її закони, систему її виражально-зображальних засобів;

·                                 виховувати відповідальне ставлення до рідної мови, свідомого нею користування;

·                                 сприяти вияву українського менталітету, способу самоусвідомлення і самоідентифікації, сприйняттю української мови як коду праісторичної пам’яті;

·                                 плекати розвиток духовної, емоційно-естетичної, інтелектуальної сфери саме на основі української мови;

·                                 через мовне посередництво долучати школярів до національної історії, до різних масивів національної культури, до глибинної сутності народного життя;

·                                 здійснювати розвиток мовлення не тільки на уроках української мови і літератури, а й під час вивчення всіх інших предметів.

Також навчальні заклади мають проводити інформаційно-просвітницьку роботу з батьками, спрямовану на формування  толерантності, поваги до культури, історії, мови, звичаїв та традицій як українців так і представників різних національностей за участю психологів, істориків, працівників кримінальної міліції.

Водночас необхідно активізувати співпрацю педагогічних колективів з органами учнівського  та батьківського самоврядування щодо формування у дітей та молоді  духовності, моральної культури, толерантної поведінки, уміння жити в громадянському суспільстві.

У контексті зазначеного вище, надаємо методичні рекомендації щодо національно-патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах.

ІІІІІІІІІІІІІІІІІІІ

Вислови про патріотизм

     Люблять батьківщину не за те, що вона велика, а за те, що своя.

       ( Сенека )

     

     Той, хто не любить своєї країни, нічого любити не може. 

     (Д. Байрон )

     

     Для нас дорогі батьки, дорогі діти, близькі, родичі; але всі уявлення про любов до чого-небудь поєднані в одному слові «вітчизна». 

     (Цицерон )

           

     Забудеш рідний край — твоє всохне коріння. 

    ( П. Тичина )

     Той, хто в біді кидає свій народ, стає його ворогом. 

    ( Ч. Айтматов )

     

     Де немає свободи, там немає і вітчизни. 

    ( П. Гольбах )

     

     Задля батьківщини треба жертвувати навіть славою. 

     (Латинське прислів’я )

     

     Хто батьківщині добре слугує — вельможних предків не потребує. 

     (Французьке прислів’я )

     

     В дитинстві відкриваєш материк, котрий назветься потім — Батьківщина. 

     (Л. Костенко )

     

     В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля. 

    ( Т. Шевченко )

     

     Вітчизна — ось і альфа, і омега! 

     (Д. Павличко )

     

     Вітчизна — це не хтось і десь, Я — теж Вітчизна. 

    ( І. Світличний )

     

     Дзвін шабель, пісні, походи, воля соколина, тихі зорі, ясні води — моя Україна. 

    ( В. Сосюра )

     

     І дим батьківщини солодкий. 

    ( Овідій )

     

     Кожному мила своя сторона. 

    ( Г. Сковорода )

     

     Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її вічно живу і нову і мову її солов'їну.

    ( В. Сосюра )

     

     Можеш вибирати друзів і дружину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. 

    ( В. Симоненко) 

     

     Народе мій, як добре те, Що ти у мене є на світі. 

    ( М. Вінграновський )

     

     Нема на світі України, Немає другого Дніпра. 

    ( Т. Шевченко) 

     

     Свою Україну любіть. Любіть її... Во врем'я люте. В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть. 

    ( Т. Шевченко )

     

     Ті, що виїздять за море, міняють небо, а не душу. 

    ( Горацій )

     

     Тобі, Україно моя, і перший мій подих, і подих останній тобі. 

    ( В. Еллан )

     

     Ще не вмерла України і слава, і воля... 

    ( П. Чубинський) 

     

     Шматок землі, ти звешся Україною. Ти був до нас. Ти будеш після нас. 

    ( Л. Костенко )

     

     А ти, моя Україно, Безталанна вдово. 

     (Т. Шевченко )

     

     Для всіх ти мертва і смішна, Для всіх ти бідна і нещасна, Моя Україно прекрасна, Пісень і волі сторона. 

    ( Олександр Олесь )

     

     Добридень же, новий годе, В торішній свитині. Що ти несеш в Україну В латаній торбині? 

    ( Т. Шевченко )

     

     Жива душа народна, жива, неподоланна! 

    ( О. Довженко )

     

     Земле, поорана горем, Лихом засіяна чорним! 

    ( М. Рильський )

     

     Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ! 

    ( В. Симоненко )

     

     Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була. 

    ( П. Тичина )

     

     Я знаю вас, нащадки запорожців, Я вірю вам і низько б'ю чолом. Дивлюсь на вас і вірою займаюсь, І б'ю поламаним крилом. 

    ( Олександр Олесь )

     

     <...> без усякої іншої науки ще можна обійтися, без знання рідної мови обійтися не можна. 

   (  І. Срезневський )

     

     Бринить-співає наша мова, Чарує, тішить і п'янить. 

    ( Олександр Олесь )

     

     В землі віки лежала мова І врешті вибилась на світ. 

     О мово, ночі колискова! Прийми мій радісний привіт. 

    ( Олександр Олесь )

   

     І возвеличимо на диво 

     І розум наш, і наш язик... 

    ( Т. Шевченко )

     

     Мова вмирає, коли наступне покоління втрачає розуміння значення слів. 

     (В. Голобородько )

     

     Мова — це глибина тисячоліть. 

    ( М. Шумило )

     

     Нападати на мову народу — це означає нападати на його серце. 

   (  Г. Лаубе )

     

     Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. 

    ( Л. Костенко )

     

     Немає магії сильнішої, ніж магія слів. 

    ( А. Франс )

     

     Раби — це нація, котра не має Слова. Тому й не зможе захистить себе. 

    ( О. Пахльовська )

    

     Споконвіку було Слово. 

    ( Старий Завіт )

     

     Українці — стародавній народ, а мова "їхня багатша і всеосяжніша, ніж персидська, китайська, монгольська і всілякі інші. 

   (  Е. Челебі )

     

     Хай живе велика російська мова, але хай живе і солодко-співуча, ні з чим не зрівнянна українська мова. 

     (В. Солоухін )

    

     А пісня — це душа. З усіх потреб потреба. Лиш пісня в серці ширить межі неба. На крилах сонце сяйво їй лиша. Чим глибша пісня, тим ясніш душа. 

   (  І. Драч )

     

     Народна пісня — духовне обличчя нації. 

    ( А. Міцкевич )

     

     Пісня — це коли душа сповідається. 

    ( Г. Тютюнник )

     

     Українська пісня — це бездонна душа українського народу, це його слава. 

    ( О. Довженко )

     

     Українська пісня — це геніальна поетична біографія українського народу. 

   (  О. Довженко )

     

     Наша Батьківщина благає допомоги красномовства, бо так багато її преславних подвигів поминається глибокою мовчанкою. 

     (Феофан Прокопович)

ІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІ

Додаток 1

                                                      Нормативно-правові акти

1.  Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена Генеральною асамблеєю Організації   Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 року.

2. Декларація прав дитини, проголошена Генеральною асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20 листопада 1959 року.

3. Конвенція про права дитини, прийнята Генеральною асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20 листопада 1989 року.

4. Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей, прийнята на Всесвітній зустрічі на вищому рівні в інтересах дітей, яка відбулася в Організації Об'єднаних Націй в м. Нью-Йорку 30 вересня 1990 року.

5.  Конституція (Основний Закон) України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року.

Закони України

6. «Про освіту» від 23.03.1996 р. № 100/96-ВР (зі змінами і доповненнями).

7. «Про загальну середню освіту» від 13.05.1999 р. № 651-XIV.

8. «Про позашкільну освіту» від 22.06.2000 р. № 1841-ІІІ.

Укази Президента України

9.  «Про затвердження Національної доктрини розвитку освіти» від 17.04.2002 р.  № 347/2002.

10. «Про додаткові заходи щодо забезпечення виконання Національної  програми   «Діти  України»   на  період  до   2005   року» від 24.01.2001 р. № 42/2001.

11. «Про   Національну   програму «Репродуктивне   здоров'я 2001—2005 рр.» від 26.03.2001 р. № 203/2001.

12. «Про затвердження «Комплексної програми профілактики злочинності на 2001—2005 рр.» від 25.12.2000 р. № 1376/2000.

13.  «Про програму профілактики і лікування артеріальної гіпертензії в Україні» від 04.02.1999 р. № 117/99.

14.  «Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя» від 15.03.2002 р. № 258/2002.

15.  «Про Національну програму правової освіти населення» від 18.10.2001 р. № 992/2001.

16.  «Про   Програму   роботи   з   обдарованою   молоддю   на 2001—2005 рр.» від 08.02.2001 р. № 78 /2001.

17. «Про заходи щодо поліпшення становища багатодітних сімей» від 12.11.1999 р. № 1460/99.

18. «Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних і неповних сімей» від 20.12.2000 р. № 1396/2000.

19. «Про Національну програму боротьби із захворюванням на туберкульоз на 2002—2005 рр.» від 20.08.2001 р. № 643/2001.

Постанови Кабінету Міністрів України

20. «Про   програму   профілактики   ВІЛ-інфекції/СНІДу   на 2001—2003 рр.» від 11.06.2001 р. № 790.

21. «Про   затвердження   Державної   програми   «Онкологія» на 2002—2006 рр.» від 29.03.2002 р. № 392.

22. «Про затвердження Положення про загальноосвітній навчальний заклад» від 14.06.2000 р. № 946.

23. «Про Програму «Українська родина» від 14.03.2001 р. № 243.

24. «Про затвердження Національної програми патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства» від 15.09.1999 р. № 1697.

25.  «Про Програму запобігання торгівлі жінками та дітьми» від 25.09.1999р. №1768.

26. Проект Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку Української державності // Педагогічна газета. — 2000 р. — № 6(72) (червень).

27. Концепція державної сімейної політики, схвалена Постановою Верховної Ради України від 17.09.1999 р. № 1063-ХІV.

Нормативні акти, підготовлені Міністерством освіти і науки України                                

28.  Концепція виховання дітей і молоді в національній системі освіти, затверджена колегією Міністерства освіти України 28 лютого 1996 року.

29. Положення про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої   освіти,   затверджене   наказом    Міністерства    освіти    і    науки  України  від 06.09.2000 р. № 434.

ІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІ

ДЕСЯТЬ ПОРАД КЛАСНОМУ КЕРІВНИКОВІ

(зі «100 порад учителеві» В.О.Сухомлинського)

Пам 'ятайте:

• ми маємо справу з найскладнішим, неоціненним, найдорожчим, що є в житті, — з людиною. Місія школи боротися за людину;

• об'єкт нашої праці — найтонші сфери духовного життя особистості, яка формується, — розум, почуття, воля, переконаність, самосвідомість;

• виховувати людину — це передусім знати її душу, бачити та відчувати її індивідуальний світ. Справжнє виховання — це самовиховання;

• немає в дитини нічого такого, що вимагало б від педагога жорстокості. Не давайте прорости в своїй душі насінню зневіри в людину, підозріливості;

• немає якихось єдиних для всіх школярів передумов успіхів у навчанні. І саме поняття успіхи у навчанні — річ відносна: для одного високий рівень, для іншого й середній рівень — велике досягнення;

• успіх у навчанні — це стежка, що веде до того куточка дитячого серця, в якому горить вогник бажання бути гарним. Бережіть цю стежку і цей вогник;              

• слово — могутній борець за людську душу. Створюйте інтелектуальний фон для запам'ятовування, заучування, збереження в пам'яті програмного матеріалу. Дитина стає байдужою, несприйнятливою до слова, якщо слово не живе в її душі як засіб творчості, якщо вона тільки заучує чужі думки, і не творить своїх та не виражає їх словами. Бійтесь байдужості, бійтеся згаслого погляду дитини! Навчіть її активно, пристрасно ставитися до слова;

• спонукайте учнів до читання — найважливішого рятівного засобу для успішного навчання. Ніяке захоплення не принесе користі, якщо воно не зачіпає думки, душі, серця. Перше захоплення — це має бути захоплення книжкою;

•  доброзичливість, розумна доброта — ось що має бути атмосферою життя дитячого колективу, головним тонусом взаємовідносин педагога і дітей. Якщо ви навчили свого вихованця відчувати людину серцем, ваша доброзичливість здатна творити чудеса;

• уміння володіти собою, тримати себе в руках—одне з найбільш необхідних умінь, від якого залежать і успіх діяльності педагога, і його здоров'я.

ІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІ

70 способів сказати «дуже добре»

(Інформація для вчителів)

1. Ти зараз на правильному шляху.

2.Пречудової

3.У тебе це вийшло.

4.Правильно.

5.Це добре.

6.Супер

7.Я пишаюся тим, як ти працював (ла).

8.Ти робиш це дуже добре.

9.Це набагато краще.

10.Гарна робота.

11.Я щасливий(а) бачити цю роботу.

12.Ти робиш гарну роботу.

13.Ти близький(а) до істини.

14.Мої вітання.

15.Це те, що треба.

16.Я знав(ла), що ти можеш це зробити.

17.Зараз ти це зрозумів (ла).

18.Нарешті!

19.Ти швидко вчишся.

20.Працюючи так само, ти досягнеш багато чого.

21.Я не зумів (ла) б зробити краще.

22.Це правильний шлях.

23.З кожним днем у тебе виходить краще.

24.Це гарний спосіб.

25.Ти нічого не проґавив(ла).

26.Так тримати!

27.Надзвичайно.

28.Прекрасно.

29.Це найкраще.

30.Остаточно.

31.Сенсаційно.

32.Тепер нічого тебе не зупинить.

33.Відмінно.

34.Це була першокласна робота.

35.Чудово.

36.Ще краще.

37.Твій мозок попрацював на славу.

38.Ти досягнеш успіху.

39.Це видатний винахід.

40.Фантастика!

41.Неймовірно!

42.Це чудова робота.

43.Ти робиш це красиво.

44.Як ти багато зробив (ла)!

45.Розумник(ця).

46.Ти справді це покращив (ла).

47.Прегарно!

48.Вітаю!

49.Твоя правда!

50.Так тримати!

51.Ти зробив (ла) це вчасно.

52.Мені подобається хід твоїх думок.

53.Я пишаюся тобою.

54.Дуже приємно вчити таких розумних дітей.

55.Велика тобі подяка.

56.Я ніколи не бачив(ла) нічого кращого.

57.Твоя робота принесла мені багато радості.

58.Молодчина!

59.Повний порядок.

60.Серйозний прорив.

61.Ось цього я ще не бачив (ла).

62.Ти неперевершений(а) сьогодні.

63.Це вже успіх.

64.Це твоя перемога.

65.Тепер ти відчуваєш свої можливості.

66.Ти справжній майстер.

67.Щиро радий(а) за тебе.

68.Не можу навіть передати свого захоплення.

69.Грандіозно!

70.Я вірю в тебе, у тебе завжди виходитиме не гірше.